сльози й благання злітають із вуст моїх вгору
наші зітхання покинуть цю темну комору
знов в небесах наче янголи разом
без тебе мій світ зникнув одразу

світ... мій світ... я почекаю
світ... мій світ... ти знайдеш дорогу, я вірю, я знаю
світ... мій світ... ми будемо разом... тому що кохаю...

забуть тебе - це неможливо
біль зупинити назавжди
побачить кров і ледь-ледь тихо
тобі сказати "не йди... зажди"

небо в крові, сльози на склі
розум поринув у пекло розлуки
на самоті, на самому дні
я поглинаю за двох наші муки

твій образ горить в моїй пам'яти знов,
до ночі кипить моя проклята кров
і лезо - святина, а храм - то любов
на вістрі ножа тебе я знайшов

мій шлях до мети був надто важким
мій спосіб для раю був надто бридким
тепер я у пеклі буду вічно чекати
та більш ніж в любові не можна страждати

Дві долі

долі сплітаються стебламі квітів
і розриваються безжалісно й люто
тебе вже немає, ти на тім світі
а я тут одна, вірна, забута

що живеш - це лиш омана
ти несеш тяжкий тягар
моя вірна і кохана
життя не кара, життя - то дар

його ти маєш жити
а не просто існувати
і за мною не тужити
та не сумувати

якщо будеш чекати
коли смерть тіло окута
будуть серце роз'їдати
муки іклами люто

буде вічністю здаватись
кожна прожита хвилина
пуль не буде зупинятись
боітиме постійно, без упину

невже тобі подобається біль?!
невже ти любиш страждати?!
забудь мене, забудь мерщій!
мене не варто пам'ятати

скажені хвилини, самотнії ночі
від сліз безбарвними стали очі
вогонь і жадоба
чи може просто безглуздість
чи може душевна хвороба
втомилась ти жити, втомилась чекати
втомилась від тоски вити, ночами не спати...
ти божевільна... і просто самотня...
від мене не вільна... у мене в полоні...

прийде час... зустрінемось знову...
воля... у мене в долонях...
сивина... біліє на скронях...
все життя... кохаю тебе...
я вже йду... відхожу в безмежність...
до тебе... у вічність небес

Друге народження

людина в цей світ приходить з материнської утроби
приходить лиш тіло, а як з ним принести в світ людину?

куплет-швидкісний:
народитися тілом - всім людям можливо
але з тіла дитини має з'явитись людина
вершина творіння, взірець, не тварина,
що бачить душею, зціляє та гріє
і словом, і ділом

забути, забути мету існування
існувати - не жити, різниця велика
жити, лиш жити, душею співати,
надію й світло людям нести

куплет-повільний:

страх та сумнів тримають в утробі
легше там, де рішень не треба
до старих літ немовлям залишитись
і померти сліпим, не побачити світла

народження вдруге - то є перший вибір
побачити світ не очима, душею.
стати нарешті з мавп'ячого тіла -
нарешті людиною.

Коматоза

Пекельні тортури зламали тебе
Ти бачиш у сні кістлявую руку
Блиск в далині блакитних пожеж
Штовхають тебе в цюю муку

Стан твій тепер - пекельний мандраж
Яду смертельного випита доза
Вершники смерті - це твій екіпаж,
А тіло твоє - в коматозі.

І в пеклі своєї останньої миті
Побачиш до того не бачений світ
Де може б хотів ти з надією жити
Нелічену кількість пекельних століть

Вийшов твій час, обірвався і зник,
Тіло німіє на сходах погосту.
Знетямлений погляд, обірваний крик -
Кістлява на тебе чекає у гості

Стан твій тепер - пекельний мандраж
Яду смертельного випита доза
Вершники смерті - це твій екіпаж,
А тіло твоє - в коматозі.

Тепер спочиватимеш у забутті
Душа породнилася з крилами вітру
Тіло вже тисячу літ в пустоті
Вкрите багном і лахміттям.

холодне злиденя поглине тебе
ніхто не візьме вже за руку
блакитним вогнем розкроїть тебе
це скрасить предсмертнії муки

всі нутрощі вирве, розколить тебе
горлянку наповнить морозом
до дідька життя, воно не твоє
відливає блювотою проза

тягнися, віддай своє тіло в тиски
хребет хай зламає безвихідь
віддай все що мав, і те, що ще є
тебе вже чекають на вихід
Ти спочиваєш у забутті
Душа породнилася з вітром
Тіло твоє навік в вигнанні
Покриєтсья брудом та часом

хай кровю залиє твоє лице
хай струп"ям укриються руки
хай згниє до біса твоя душа
а серце візьмуть на поруки

і плоті шматки один за одним
сповзають в смердючу безодню
ти думаєш - житимеш завтра ще день
хоча ти помер ще сьогодні.

усе, що залишиться в спомин тобі
безглуздими сірості днями
повільний та впевнений хід до зими
тих, що блудили стежками

молися і кайся. до дідька твій страх.
сплюнь кров"ю прокляття під ноги
ти думав, що рівні в житті всі стежки
та йшов лише вдаль від дороги

блювотина, слиз. шматки сірих тіл,
що тут вже лежали до тебе
тепер лиш частиною став ти від них.
тобі вже нічого не треба

Янгол

Земля ця - наче храм зрекшихся богів
Тут навіть янголи розп'яті на хрестах
Їх пір'я пам'яттю розвіє між світів
А небо стікає кров'ю на руках

Вона була безумна і грішна
Віками її крила роздерті в кров
Та їй пророчили - колись спаде вона
Й тоді вже більше піднятись знов

Отак віки жила. Вона вважала,
Що безсмертя їй приписана стезя
В безкраї піднебесся поринала
І зарікалась, що не впаде звисока

А люди на землі, неначе звірі
Хтось з заздрощів підстрелив їй крила
Політ закінчився падінням в прірву
А в ній, на дні, існує та грішна земля

Неначе чиясь незаконна перемога
Вона, немов скривавлений листок
Стрілой зірвалась з-під неба
Та впала крапкою між строф

Лиш горем сповнен її погляд
Що розглядав скалічене крило
Їй більш нема шляху назад
Розстріляне над головою небо

Згубились її сни. Закриті всі дороги
ЇЇ хрести ламаються в церквах
Шаленість згубленої перемоги
В зірницях залишився крила змах

Хрестом колись розкинуті були крила
ЇЇ фінал - закриті до раю врата
Презренним шепотом кидали їй "Грішна"
Для неї гірше пекла це земне життя

Їй стеля - отруєне небо
А під ногами - цвинтарі світів
Неначе чиясь божевільна перемога
Наче храм всіх зрекшихся богів

І там, де сонце полум'ям світає
І вітер чорне пір'я вранці розвива
Хтось досі вірить, що вона була святая
А хтось - що навіть для землі вона грішна

Зруйнований дім

Тут в стіни в'їлась біль віків
На сходах там залишивсь час
Два віки тому дім ютив князів
А зараз - дощ в ставнях-очах

І тепер ті, хто в ньому жив колись
Під хрестами могил спочивають
Лише один такий він залишивсь
А ворони прощальну відспівають

Ніхто не згадає літ минулих
Не розгадає таємниць поверхів
Це - дім легенд і закам'янілих
Та скоро зникне й тут той спів птахів

І з даху чорний птах зірвався
Останній раз злетів над ним
Та дім лиш шумом відізвався
І містом пролунав прощальний дзвін

Місто

В розбитих вікнах
Місто це в руїнах
Зруйноване людьми
І втоплене в дощах

Усі ці люди роки
Жили в клітках
І самі себе днями
Тримали на замках

В очах лиш біль
А з почуттів - лиш страх
А всі живі
Розп'яті на хрестах

Ви тут, і вже нема
Шляху назад
Ви тут - ви вибрали самі
Цей шлях...

Ви тут, і вже нема шляху назад...
Ви подивіться хоч би раз
На своє місто
Відкрийте очі, бо для вас
Воно вже вбите

Ви тут, і вже нема
Шляху назад
Ви тут - ви вибрали самі
Цей шлях...
Ваш шлях...

Все місто в вогні
У пеклі запалає
Розплачується за гріхи
Колись земного раю

Готи

Всі ми гарні хлопці, гарні в нас дівчата
Ми йдемо всі разом, всі на gothic party
Майка Лакрімози, балахон із Хімом
Всі пивні кіоски не обходим мимо
Розмалюєм нігті, підмалюєм очі
Ми - ідейні люди, всі ми - діти ночі
Іскри вибивають на підковах боти
Стережися, місто, йдуть на свято готи

Пафосні готи, на шнуровці боти,
Шкіряні корсети, в сіточку колготи.
Готи, готи, кірзові чоботи
Готи, готи, на руках колготи

Гопота вся дума, что ми - трансвестити
Полякались мами, повсикались діти
Мужики плюються, гавкають собаки
Але ж ми - ідейні, нам усе до сраки

Загорлаєм пісні, позвертаєм урни,
Всі говорять - "з павловки повтікали дурні"
Мозолі набили на ногах чоботи
Та без них не стильно, ми без них - не готи

Пафосні готи, на шнуровці боти,
Шкіряні корсети, в сіточку колготи.
Готи, готи, кірзові чоботи
Готи, готи, на руках колготи

Музика заграла, ліхтарі моргають
По всьому танцполу ліфчики літають
Будем танцювати, будемо скакати
Аж до ранку тягнеться наша готік-паті

Обригались хлопці, лесбіянять дівки
Ось вам результати нашої вечірки
Порвані колготи, на штанах блювота
Свято закінчилось, йдуть додому готи

Пафосні готи, на шнуровці боти
Шкіряні корсети, в сіточку колготи
Готи, готи, на штанах блювота
Готи, готи, порвані колготи
Пафосні готи, на шнуровці боти
Шкіряні корсети, в сіточку колготи
Готи, готи, кирзові чоботи
Готи, готи, на штанах блювота

Ніч яка місячна

Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч пляшки збирай
Вийди, коханая, з мордою красною
Раз, та другий мені дай.
Знов в тебе місячні, а мені хочеться
Так що хоч в вулик впирай
Що ж ти, кохана, зі мною так дрочишся
Що, не даєш? Не давай

Ти не лякайся, що в ніженьки босії
Я вгоню гостру косу
Я ж тебе, милая, в тихую річеньку,
У двох мішках донесу
Вуха порізані, очі покоцані
Тихо по річці пливуть
І лише ніженьки з пальцями босими
Раки в кущах догризуть

Бруд

Віками храми почивали на кістках
Сьогодні дійсністю стають ці міфи
І пил питань вкриває їхні схили
Не витримаєш правди - обершнешся в прах

Погасли всі вогні на небесах
Від бруду землю вивертає
Жаль і безвихідь вивертає
Єдине світло - в інквізиції вогнях

Бруд жадоба людська
Бруд влада грошей
Бруд правління сотони

Лише б нам не зірватись
У прірву, що вертає час
І поневолює народ наш
Бо волю давно вже загубили

За брехнею не побачити дороги
Що мала б привести до світла
Коли вже зрозумієм ми,
Що церкві на кістках не стояти довго

Поставили алтар грошам
Вже збожеволівши від влади
Та в клітці золотій
Не стати вільним нам

Бруду остогидів смак
Народ повстав - здригнулася земля
Зруйнуєм з вірою в нове життя
Збудований на трупах храм

© Вікторія "Kei" Котенко